Історія виникнення
До речі, для жителів міст Новий рік є головним святом зими й відзначається 1 січня. Утім, і серед міських жителів є винятки — ті, хто не святкує Новий рік. Справжнє свято для віруючого — це Різдво Христове. А перед ним — суворий Різдвяний піст, що триває 40 днів. Починається він 28 листопада й закінчується лише 6 січня ввечері, зі сходом першої зірки. Є навіть села й селища, де всі мешканці Новий рік не святкують або святкують його 13 січня (1 січня за юліанським стилем), після посту й Різдва.
А тепер повернімося до історії святкування Нового року на Русі.
Святкування нового року на Русі має таку ж складну долю, як і сама її історія. Насамперед усі зміни у святкуванні нового року були пов’язані з найважливішими історичними подіями, що зачіпали всю державу й кожну людину зокрема. Безперечно, народна традиція навіть після офіційно запроваджених змін у календарі ще довго зберігала давні звичаї.
Святкування Нового року в язичницькій Русі.
Як святкували новий рік у язичницькій давній Русі — одне з нерозв’язаних і дискусійних питань історичної науки. Ствердної відповіді, з якого часу починався відлік року, не знайдено.
Початок святкування нового року слід шукати в глибокій давнині. Так, у давніх народів новий рік зазвичай збігався з початком відродження природи й здебільшого припадав на березень.
На Русі довгий час існувало «пролетьє», тобто перші три місяці, і з березня починався «пролетній» місяць. На його честь святкували авсень, овсень, або тусень, який згодом перейшов на новий рік. Саме ж літо в давнину охоплювало нинішні три весняні й три літні місяці, — останні шість місяців становили зимовий час. Перехід від осені до зими був розмитим, так само як і перехід від літа до осені. Імовірно, спочатку на Русі Новий рік відзначали в день весняного рівнодення, 22 березня. Масницю й Новий рік відзначали одного дня. Зиму прогнали — отже, настав новий рік.
Святкування нового року після хрещення Русі
Разом із християнством на Русі (988 р. — Хрещення Русі) з’явилося як нове літочислення — від створення світу, так і новий європейський календар — юліанський, із закріпленими назвами місяців. Початком нового року стали вважати 1 березня.
За однією версією, наприкінці 15 століття, а за іншою — 1348 року православна церква перенесла початок року на 1 вересня, що відповідало ухвалам Нікейського собору. Це перенесення слід пов’язувати зі зростанням ролі християнської церкви в державному житті давньої Русі. Зміцнення православ’я в середньовічній Русі, утвердження християнства як релігійної ідеології природно спричиняє використання «Святого Письма» як джерела реформи, що вносилася в чинний календар. Реформу календарної системи на Русі проводили без урахування трудового життя народу, без зв’язку із сільськогосподарськими роботами. Вересневий новий рік утверджувала церква, яка йшла за словом Святого Письма; запровадивши й обґрунтувавши його біблійною легендою, православна церква зберегла цю новорічну дату аж до сучасності як церковну паралель громадянському новому року. У старозавітній церкві місяць вересень святкували щороку на знак спокою від усіх життєвих турбот.
Отже, новий рік стали відлічувати з першого вересня. Цей день став святом Симеона, першого стовпника, яке й нині відзначає православна церква і яке в народі знають як Семена Літопровідця, бо цим днем закінчувалося літо й починався новий рік. Він був урочистим днем святкування й часом розгляду строкових умов, збирання оброків, податей і особистих судів.
Нововведення Петра I у святкуванні нового року
1699 року Петро I видав указ, за яким початком року стали вважати 1 січня. Це було зроблено за прикладом усіх християнських народів, що жили не за юліанським, а за григоріанським календарем. Повністю перевести Русь на новий григоріанський календар Петро I не міг, оскільки церква жила за юліанським. Проте цар змінив літочислення в Росії. Якщо раніше роки рахували від створення світу, то тепер літочислення пішло від Різдва Христового. В іменному указі він оголосив: «Нині від Різдва Христового доходить тисяча шістсот дев’яносто дев’ятий рік, а з майбутнього січня з 1-го числа настане новий 1700 рік разом і новий столітній вік». Слід зазначити, що нове літочислення ще довго існувало разом зі старим — в указі 1699 року дозволялося писати в документах дві дати: від Створення світу й від Різдва Христового.
Утілення цієї реформи Великого Царя, що мала таке важливе значення, почалося з того, що було заборонено будь-яким чином святкувати 1 вересня, а 15 грудня 1699 року барабанний бій сповістив про щось важливе народ, який натовпами ринув на Червону площу. Тут було споруджено високий поміст, з якого царський дяк гучно читав указ про те, що Петро Олексійович велить «надалі літа лічити в приказах і в усіх справах та кріпосних актах писати з 1 генваря від Різдва Христового».
Цар невідступно стежив за тим, щоб новорічне свято було не гіршим і не біднішим, ніж в інших європейських країнах. З гуляннями на міських площах.
У Петровому указі було написано: «...Великими й проїжджими вулицями знатним людям і біля будинків значних духовного й світського чину перед воротами зробити певні прикраси з дерев і гілок соснових та ялівцевих... а людям убогим кожному хоч по деревцю чи гілці на ворота або над оселею своєю постав...». В указі йшлося не конкретно про ялинку, а про дерева загалом. Спершу їх прикрашали горіхами, цукерками, фруктами й навіть овочами, а вбирати ялинку стали значно пізніше, із середини минулого століття.
Перший день Нового 1700 року почався парадом на Червоній площі в Москві. А ввечері небо осяяли яскраві вогні святкового феєрверку. Саме з 1 січня 1700 року народні новорічні забави й веселощі здобули визнання, а святкування Нового року набуло світського (не церковного) характеру. На знак всенародного свята стріляли з гармат, а ввечері в темному небі спалахували різнокольорові, небачені досі вогні феєрверку. Люди веселилися, співали, танцювали, вітали одне одного й дарували новорічні подарунки.
Новий рік за радянської влади. Зміна календаря.
Після Жовтневої революції 1917 року уряд країни порушив питання про реформу календаря, оскільки більшість європейських країн давно перейшла на григоріанський календар, запроваджений Папою Григорієм XIII ще 1582 року, а Росія все ще жила за юліанським.
24 січня 1918 року Рада Народних Комісарів ухвалила «Декрет про запровадження в Російській республіці західноєвропейського календаря». Підписаний В. І. Леніним документ було опубліковано наступного дня, і він набрав чинності з 1 лютого 1918 р. У ньому, зокрема, ішлося: «…Перший день після 31 січня цього року вважати не 1 лютого, а 14 лютого, другий день — вважати 15-м і т. д.». Таким чином, Різдво за старим стилем змістилося з 25 грудня на 7 січня, змістилося й новорічне свято.
Одразу виникли суперечності з православними святами, адже, змінивши дати громадянських свят, уряд не зачепив церковних, і християни продовжували жити за юліанським календарем. Тепер Різдво святкували не до, а після Нового року. Але нову владу це зовсім не бентежило. Навпаки, їй було вигідне руйнування основ християнської культури. Нова влада запроваджувала свої, нові, соціалістичні свята.
1929 року Різдво скасували. Разом із ним скасовувалася і ялинка, яку називали «попівським» звичаєм. Було скасовано й Новий рік. Проте наприкінці 1935 року в газеті «Правда» з’явилася стаття Павла Петровича Постишева «Давайте організуємо до нового року дітям гарну ялинку!». Суспільство, яке ще не забуло гарне й світле свято, відреагувало досить швидко — у продажу з’явилися ялинки та ялинкові прикраси. Піонери й комсомольці взяли на себе організацію та проведення новорічних ялинок у школах, дитячих будинках і клубах. 31 грудня 1935 року ялинка знову ввійшла в домівки радянських громадян і стала святом «радісного й щасливого дитинства» — чудовим новорічним святом, яке тішить нас і сьогодні.
1949 року 1 січня став неробочим днем.
Старий Новий рік
Хотілося б іще раз повернутися до зміни календарів і пояснити феномен Старого Нового року.
Сама назва цього свята вказує на його зв’язок зі старим стилем календаря, за яким Росія жила до 1918 року й перейшла на новий стиль указом В. І. Леніна. Так званий старий стиль — це календар, запроваджений ще римським імператором Юлієм Цезарем (юліанський календар). Новий стиль — це реформа юліанського календаря, здійснена з ініціативи Папи Римського Григорія XIII (григоріанський, або новий стиль). Юліанський календар з погляду астрономії був неточним і мав похибку, яка з роками накопичувалася, що зрештою призводило до серйозних відхилень календаря від справжнього руху Сонця. Тому григоріанська реформа певною мірою була необхідною.
Різниця між старим і новим стилем у XX столітті становила вже плюс 13 днів! Відповідно, день, що за старим стилем був 1 січня, у новому календарі став 14 січня. І нинішня ніч із 13 на 14 січня в дореволюційні часи була новорічною ніччю. Тож, відзначаючи Старий Новий рік, ми ніби долучаємося до історії й віддаємо данину часу.
Новий рік у Православній церкві
Хоч як дивно, але частина православних церков і досі живе за юліанським календарем.
1923 року з ініціативи Константинопольського Патріарха відбулася нарада Православних Церков, на якій ухвалили рішення про виправлення юліанського календаря. Російська Православна Церква через історичні обставини не змогла взяти в ній участі.
Дізнавшись про нараду в Константинополі, Патріарх Тихон усе ж видав постанову про перехід на «новоюліанський» календар. Але це викликало протести й безлад серед вірян. Тому постанову скасували менш ніж через місяць.
У Російській Православній Церкві заявляють, що нині питання про зміну календарного стилю на григоріанський перед нею не стоїть.
Церковний новий рік (новоліття) відзначають 1 вересня за церковним календарем: у церквах, що живуть за юліанським календарем, це 14 вересня за нинішнім. На честь православного нового року в храмах служать молебні на новоліття.